Двічі переселенка Ділимося хлібом у Маловисківській громаді

Ми вперше почули назву села Новопокровка, що знаходиться за 17 км від Феодосії, в Степовому Криму від Інни Грубий. Жінка із захопленням розповідала про життя в цьому населеному пункті до анексії українського півострова. Працювали з чоловіком, будувалися та мріяли про спокійну старість в одному із гарних місць України.

Але в українському Криму 16 березня 2014 року відбулося незаконне дійство, яке російські окупанти й досі без будь-якого докору сумління називають «референдумом».

За день до « референдуму» Інна з чоловіком офіційно розписалися в селі Журавки ,де знаходилася сільська рада і отримали свідоцтво про реєстрацію шлюбу на бланку України написаному російською мовою і саме тоді інна отримала прізвище написане помилково « Грубий» як і для чоловіка. З посмішкою згадує, що в день реєстрації шлюбу зламалися дві машини ,які були в наречених, тому позичивши велосипеди проїхали 18 км ,щоб стати законним подружжям. Пригоди на цьому не закінчилися, бо і каблучки теж були забуті молодятами, але головне не атрибути, а справжнє кохання об"єднувало цих людей. Ця родина отримала повторне свідоцтво про реєстрацію шлюбу через два роки ,коли переїхали на материкову частину України так як тільки суд зміг підтвердити його законність.

Інна згадує,що «референдум» підтримало 2 осіб із села, які сильно бажали «руського міра». Також розповідала про позицію татар,які не боялися протестувати і на відміну від українців. їздили в машинах з українськими прапорами. На жаль, багато з них зникло, двох знайшли мертвими, деяких,як зараз відомо було відправлено в Ростовську в"язницю,їм дали по 20 років за проукраїнську позицію.

На « референдум» в основному ходили люди старшого віку,яким обіцяли пенсію в 5 – 7 тис рублів. « Продали корову, думали, що пенсія буде гарна, а залишилися і без корови,грошей, бо не врахували курс рубля по відношенню до гривні, тому російської пенсії вистачає на каву і цигарки»- говорили сусіди Інни.

Згадувала два роки перебування в Криму в окупації: українських колобарантів,які були набагато гіршими ,ніж окупанти, тому що хотіли вислужитися; контролерів,які перевіряли світло і записували не тільки показники,а й кількість людей,тварин,птиці,дерев,кущів, які є в домоволодінні, а потім приходили рахунки , враховуючи, не тільки показники лічильника,а й того,що нарахували; окупантів,які бояться, коли люди не мають страху перед ними.

6 липня 2016 року виїхали з Криму на машинах з київськими номерами і почали проживати в селі Гладківка біля м. Гола Пристань, що на Херсонщині. Знову потрібно було облаштовувати своє життя,будуватися,садити сад, боротися з стихійними сміттєзвалищами біля свого будинку. Сусіди називали родину сєпарами, бо виїхали ,на їхню думку, з благодатного Криму із «руськім міром».

Інні потрібно було п"ять років, щоб прийняти реальність переїзду з Криму на інше місцепроживання, позитиву додавала донька Даночка,яка народилася в 2018 році, але настав ранок 24 лютого 2022 року, коли родину розбудили звуки вибухів, росіянці гатили по Чорнобаївці,яка за 70 км. від села. Чоловіка вдома не було, Інна з дитиною змогла залишити зону окупації тільки 6 липня 2022 року . проїхавши через Василівку Запорізької області,тому що і через Снігурівку, і через Давидів Брід виїхати було неможливо, окупанти стріляли по колесах і не пускали на вільну територію України.

Важливі документи були заховані в обшивку салона машини, жінка була спокійна.без емоцій з окупантами на блокпості ( досвід Криму), тому первіряли не так ретельно, але говорили « Чєго ви всє уєзжаєтє, вам что здесь плохо?».

З великою гіркотою згадує жінка, що кількість колобарантів,які через « референдум» пдтримали росію стали 123 особи в селі Гладківка, а один з них здавав місцезнаходження українських частин із колоритним прізвищем Жданюк,який був фермером і на даний час перебуває в базі зрадників.

Інна з донькою поїхали до чоловіка і там ,де він був, вони проживали неподалік. І на даний час вони проживають в селі Олександрівка Маловисківської громади.

Говорила,що рада була прийняти участь в проєкті « Ділимося хлібом»,тому що , коли ти сидиш вдома і постійно на новинах, то перебуваючи між людьми стає морально легше, ми слухали один одного і ділилися своїми спогадами та досвідом, адже тільки в єдності наша сила.

Щира подяка Фундація імені князів-благодійників Острозьких за можливість долучитися до душевної ініціативи.